MENU

ГАЛАНЗОВСЬКА Олександра Іванівна

 

 Народилася 29 грудня 1930 року в селі Білогалиця Путивльського району Сумської області. Закінчила Путивльське педучилище і Кам’янець-Подільський педінститут. До виходу на пенсію працювала вчителем в одній школі – Карачієвецькій восьмирічці.   
    Перші вірші надруковані 1965 року в районній газеті “Сільські новини”. Пише на двох мовах – українській та російській. Друкувалась в газетах, збірниках видавництва “Склянка Часу”, альманахах і антологіях. Автор книг “Троянда на снігу“, “Білий лелека”, “Когда черемуха цветет”, “Голубые берега”, “На шпальтах пам’яті”, “Тала”, ”Лунная богиня”.

 

 

 

ТРОЯНДА НА СНІГУ

З самісінького ранку
Дівча на полустанку
Чекало, виглядало,
Кохання зустрічало,
Стояло на снігу.

Думки про зустріч гріли,
Вуста, як мак, горіли.
Що їм зими загроза?
Хоч віхола з морозом
Гуляли на лугу.

З вагонного віконця
Яскрава, наче сонце,
Летить до ніг троянда,
Як сміх, летить троянда –
Застрягла у снігу.

Біжать, біжать вагони,
Нема їм перепону,
І стукотять колеса,
І не без інтересу
Питають на бігу:

– Хто ж кинув хто троянду,
Покинув хто троянду,
Ту молоду троянду
Стояти на снігу? 

 

УКРАЇНО МОЯ
                  (пісня на муз. І.Гринькевича)

Вкраїно моя золота,
Рідна земле страждальна й свята. 
Прокинеться знов 
Синівська любов,
Хоч буду в далеких краях.
До тебе, Вкраїно,
Здалеку прилине
Проста й щира пісня моя.

Шановна ти матір моя!
Над тобою яскрава зоря. 
Духовно зростеш –
І долю знайдеш.
Святиться хай ім’я твоє
Моя Україна,
Моя Батьківщина 
Сама собі долю кує.

Вкраїно, хай доля твоя,
Як та райдуга в небі сія.
А долю знайдеш –
Тоді розцвітеш 
Ти цвітом калиновим знов 
Як ту святу воду,
Даруєш народу 
І віру, й надію, й любов.

Україно – колиска краси. 
Щастя й радість народу неси. 
Долини твої,
Зелені гаї –
То щастя мого сторона.
Як дніпровська вода,
Ти завжди молода 
Й багата, як цвітом весна.

 

МІЙ РІДНИЙ КРАЙ

           (пісня)
Не росте без коріння дубочок.
Що без корня, те вітер несе.
В Слобожанщині є той куточок,
Що люблю я його над усе.

Є земля десь іще і не гірша.
І в яких я не буду краях,
Та для мене одна наймиліша,
Це Путивльщина рідна моя.

Люблю край мій зелений, привітний,
Повний чар, коли спить ще земля.
В селах вогники сяють досвітні,
Прокидаються луки, поля.

Тихий Сейм котить ласкаві хвилі. 
Мрійно верби схилились над ним 
В його заводях лілії білі 
І купави гойдаються в нім.

В цім краю люблю кожну стеблинку 
І гаї, де зозуля кує.
У квітучих луках на стежинках 
Залишилось дитинство моє.

Святе місце – то серця веління. 
Шлях любові до нього проліг.
Де дитинство моє, де коріння 
І де батьківський рідний поріг.
Є земля десь іще і не гірша.
І в яких я не буду краях.
Та для мене село наймиліше – 
Білогалиця рідна моя.

 

КУПІТЬ, ПАНОВЕ, СОВІСТЬ

Купіть, панове, совість,
Хоч не потрібна вам
Тепер. Але натомість
Ви лік ведіть рокам.

Не до котеджів буде, 
Коли прийде той час.
І непідкупні судді
За все спитають вас.

І за народну бідність,
За смерть тих шахтарів,
Що хтось за справедливість
І сам живцем згорів.

Он села, як на карті,
Щезають без сліда –
У вас людські мільярди 
В кишенях осіда.

І там, перед Престолом,
Покаєтесь не раз:
Народ недобрим словом
Лиш згадує про вас.

Подумайте про душу –
Не про ціну грошей.
Розщедритись ви дуже,
Та пізно буде вже.

Купіть, панове, совість
У ваших трударів.
Це ж ваша бездуховність
Калічить дух синів.

comments powered by HyperComments

uCoz