ГРІБОВА Ольга Михайлівна
Народилася 16 вересня 1958 року у селі Охрімівці. Закінчила Кам’янець-Подільський технікум харчової промисловості. Трудилася на харчових підприємствах Рівненщини і Хмельниччини. Працює лаборантом в Охрімовецькій загальноосвітній школі.
Друкувалася в районній газеті, альманахах видавництва “Склянка Часу” – “Скіфія – Осінь – 2013”, “Скіфія – Весна – 2014”, альманасі “Огневежа-3”. Лауреат 18-го зага-льнонаціонального конкурсу “Українська мова – мова єднання”, 2017 рік.
Автор поетичної збірки “Душа моя зіткана з трепетних струн”.
Член літературної спілки “Огневежа”.
ЗАСНІЖИЛО В БЕРЕЗНІ
Засніжило в березні, засніжило,
білим снігом стежечки всі накрило.
А світило ж сонечко веселенько,
од весни затьохкало аж серденько.
Поливає дощиком низину й горбочок,
Місяць березень, до весни місточок.
Вже б тобі у зимоньку не вертати,
бо вона рядить тебе в білі шати,
а шукати весноньку гомінливу
в первоцвіт заквітчану та звабливу.
Та гудуть вітри іще злії,
наганяють з хмарами сніговії.
Все одно люблю я березневу днину –
в березні у донечки іменини.
КВІТИ НА СНІГУ
Що за диво там жевріє?
Ще такі холодні дні.
На снігу палкі, як мрія,
мерзнуть квіти весняні.
Хто й коли із спересердя
вкинув їх у мій город?
Мов чиєсь розбите серце,
біль чужих винагород.
А тюльпани, а тюльпани –
ніжні зіроньки в снігах.
То чиясь ятриться рана,
чийогось кохання крах.
Чи то квіти винуваті,
що не склалось, не збулось?
Бути їм у вазі в хаті,
ніжно радувать когось.
А вони в тяжкій знемозі
замерзають надворі,
на скрипучому морозі,
в сяйві ніжної зорі.
Підніму їх, відігрію,
сніг з пелюсток обтрушу;
мов чиюсь палку надію
знов на світі воскрешу.
Гірко думати зарано,
заметіль не раз була.
Ще кохання, мов тюльпани,
ніжним цвітом запала.
НА ХВИЛІ КОМПЕТЕНТНОСТІ
(від імені онука-другокласника)
Другий клас на хвилі компетентності
прикладів занудних і складних.
Дайте мені хвильку незалежності,
я ще дійду сам колись до них.
Не тисніть на мене звукосхемами,
вірш Забіли вивчу залюбки.
Може б логарифми з теоремами
ще ввели програмні диваки.
Вже із дисципліною армійською
мов чужих пізнати мушу суть.
Зачекають правила з англійської,
рідну мою дайте осягнуть.
Дієслово в сні за мною гониться,
я ловлю ікси, неначе мух.
Ох, коли це все вже переломиться?
Хоч на хвильку б перевести дух!
Дома складнощі вивчати змушений,
голос мами, зірваний на крик.
Не губіть мою дитячу душеньку,
я до цього ритму ще не звик.
Другий клас на хвилі компетентності,
як тут будеш добрий, а не злий?
Дайте мені хвильку незалежності,
дайте, поки я іще малий!
* * *
На два світи розділене життя:
де мама є і де її немає,
де усміх сонця – щирі відчуття,
і де до болю просто: вже світає.
Де за плечима хтось іще стоїть
і молодо чеканиш смілі кроки.
Ще не одну вкарбуєш в серце мить,
бо вже нічого не повернуть роки.
Той мамин світ, весь зітканий з тепла,
квіток, любистку, соняхів та м’яти.
І так спокійно в ньому я жила,
його ні з чим ніколи не зрівняти.
Минає все, у небо журавлі
несуть роки, прожиті із батьками.
Живу й труджусь на батьківській землі,
Леліючи у серці ніжність мами.