MENU

ГУЦУЛЯК Віта Володимирівна 


     

Народилась 6 квітня 1987 року на Івано-Франківщині. Закінчила Камянець-Подільський національний університет ім. І.Огієнка, за фахом історик. Мешкає в селі Подолянське. Друкувалась у збірці “У серці моєму Хмельниччина рідна”, колективній збірці  видавництва " Склянка часу", журналі “Дніпро”, на  літературному сайті “Пробо пера”.

 

 

    
ЖИВУ ТОБОЮ, БАТЬКІВЩИНО!

Живу на батьківській землі,
Де вперше знята на світлині
Куди б не несли журавлі,
Живу тобою, Батьківщино!

Цілющу воду п’ю з ковша -
Перлин дорожчі ті краплини,
У мальвах вишита душа
Сміється серцем Батьківщині.

Хоч доля зіткана з  розлук,
У час компютерно-машинний,
Окраєць хліба з рідних рук
Поверне запах Батьківщини.

Спішу почути в вирі днів,
Хоча б  на хвилечку-хвилину,
Мелодику вкраїнських слів
Ту рідну мову – солов’їну.

Я зашморг долі розірву...
Душа засвітиться нетлінна,
Тобою жила і живу,
Моя стражденна Україно!

 

ЗАСМІЄТЬСЯ МОЯ ВІНЬКОВЕЧИНА

Зажурилась моя Віньковечина
У зимовому склепі снігів,
Все виглядує птаство з далечини,
На безкраї простори лугів.

Зачекалась моя Віньковечина
Дзвінкобіжних весняних струмків
На кружляння біляве лелечине,
Та клектання швиденьких шпаків.

Засміється моя Віньковечина
Пагінцям, що зійшли без сівби
У смарагдовий бісер заклечане
Розпустилось волосся верби.

Заспіває тоді Віньковечина
Під акорди весняних птахів
Що завжди повертатись приречені
До рідненьких та любих країв.


ГІЛЛЯСТИЙ ШЕПІТ

Як вітер між листям диха,
Я шепіт гіллястий чую;
Мить долі блаженно-тиха
В сутінному сні ночує -
В суцвіттях думки чаклує
Щоб вірилось в краще, певно...
Ота благотворча тиша
Щодня, й на світанку слова
Росою майбутнє пише
У зав`язі виднокола,
Як завжди, зоря чудова.
...І смуга минає темна.

 

ЧУТТЯ

Мов з північного сяйва зібране
Та нікого не омине
З льодяного покрову зіткане
Штучнолике байдуже всім
Коли світ розпихають ліктями
Коли сміх імітує мім
З надр чуття пролягає фібрами
Дивовижне й таке земне
Двері серця завжди відімкнуті
Хтось назустріч за кроком крок

Так вдалося душі розквітнути
У сплетінні тепла думок...

 

СМОЛА ДУШІ

Не звикнути до втрати і війни,
Що серце вириває із грудей.
Котра живцем хоронить білий день!
Мороз по шкірі.Сльози?..Де ж вони?..

В присутності смертельних косарів
Стікає кров з мированих ідей,
І смолянисті душі у людей
Аж стугонять на капищах ярів.

 

comments powered by HyperComments

uCoz