КОХАН Наталія Миколаївна
Народилася 30 січня 1974 року. Закінчила Кам’янець-Подільський педагогічний інститут. Працює вчителем у Віньковецькому НВК.
Друкувалась в обласній та районній пресі, журналі “Українець”, в антології “Осик осінній сон”, в альманахах “Творче Поділля. Ювілей”, “Нестримна мелодія слова”, “Посвіт Огневежі”, “Огневежа-3”. Автор збірки поезій “Я небесам подякую за день”.
Член районної літспілки “Огневежа”.
ЯК ЖИТИ ДАЛІ…
Як жити далі, Господи, скажи?
Чи стане легше, чи вже так і буде?
Обняв за плечі вітер крижаний,
Холодний темний морок душу студить.
Прости, молюсь до Тебе лиш тоді,
Коли ніхто вже більше не поможе –
Найвища Ти інстанція в біді,
А в щасті забуваю Тебе, Боже.
Скинь з мене ці обійми крижані –
Так боляче, що й плакати не можу.
Прости мене і поможи мені,
Прости і поможи мені, мій Боже!
НАБОЛІЛЕ
Закатовано і сплюндровано,
Якнайдалі правду заховано,
Що лишилося – перекручено,
І засолено, і замучено.
Де потрібно – щедро заплачено,
На найвищих рівнях відзначено,
Когось пальчиком лиш посварено,
А когось давно закайданено.
Тих, хто дужчий, уже посаджено,
Хто не дався, тому нагажено,
Вже й історію переписано,
Гнів у зародку заколисано,
Причепурено, підмальовано,
То й не видно, як там напльовано.
Миром-ладаном все освячено,
Наперед гріхи всі пробачено,
Затуманено, задурманено,
Перед світом білим споганено.
МАЙДАН
Їх лякають – вони не відступають,
Їх катують – вони барикади будують.
Їх винищують – вони сильнішими стають,
Їх стріляють – вони гімн співають,
Їх вбивають – вони молитви читають.
Їх ховають – над ними ангели літають.
* * *
Старий священик з голосом охриплим –
Серед вогню тремтить його молитва,
Тремтить про те, що кожен з нас – це храм душі,
І храми ці руйнують не чужі.
Старий священик з голосом охриплим –
Посеред вибухів гримить його молитва,
Гримить про те, що це великий гріх,
Коли свої винищують своїх.
МОЛИТВА
Господи! Дозволь у цю страшну трагічну ніч
зійти на землю душам всіх убієнних за Україну:
яничарами закатованих
і сибірами замордованих,
у кривавих боях посічених,
тавром ворога чорним мічених,
в тридцять третьому голодом морених,
невідспіваних, непохованих,
і чорнобилями потруєних,
під кийками полеглих, під кулями;
із гулагів, криївок і братських могил,
із високих козацьких курганів
їхній стогін віллється до наших молитв –
і з вогню Україна повстане.
ЛИСТ НА ВІЙНУ
Дорогий Український Солдате!
Я не знаю ні як тебе звати,
Ні про те, ким ти міг б мені стати –
Чоловіком чи батьком, чи братом...
Головне, що про тебе відомо –
Ти герой! Попри відстань і втому
Ти повернешся скоро додому
Й пережитого не побажаєш нікому.
Я молитву до неба звертаю
І для тебе у Бога благаю:
Хай тебе береже й захищає,
Хай живим і здоровим вертає.
Вірю я: буде так неодмінно,
І чекатиму кожну хвилину,
Наче батька, як брата чи сина –
Як чекає уся Україна.
З любов’ю – українська жінка.
ПОРАНЕНИЙ БРОНЕЖИЛЕТ
Обпікає холодом пальці
Металева пластина важка,
В ній два отвори - бачиш? - наскрізь:
У жилета броня нетривка.
Це не просто шматок металу –
Це чиясь покалічена доля,
Це вогненні гради і шквали,
Це роки невимовного болю.
У яких ти світах, солдате?
Хто твої загоює рани:
Чи у небі ангел крилатий,
Чи гарячі руки кохані?
Не розкаже метал байдужий,
Скільки горя ще є у світі…
…Обпікають холодом душу
Невеселі війни привіти.