ПІДГОРНЯК Ольга Йосипівна
Народилася 24 березня 1947 року в селі Шелехово Деражнянського району.
Після навчання в медичному училищі весь час працювала у Віньковецькій райсанепідемстанції.
Друкувалась в обласній та районній газетах, в збірці “У серці моєму Хмельниччина рідна”, альманахах “Нестримна мелодія слова”, “Посвіт Огневежі”, “Огневежа-3”.
Співголова районної літспілки “Огневежа”.
ТАТОВА СКРИПКА
Дзвеніла пилка,
День вставав
З-за ставу, з берега.
Мій тато скрипку
Змайстрував
З нового дерева.
І билась пісня
У шибки,
Ставала рідною.
Злітали звуки
З-під руки
Печаллю срібною.
Гаряча піч,
Гарячий хліб,
І руки мамині
Хлібину клали
На столі,
Навпіл розламану.
Тулилась скрипка
До грудей,
Струна балакала,
І мама,нишком
Од людей,
Від щастя плакала.
***
Скрутило життя мене
У перевесло.
Гребти перестали
Надламані весла.
Розмірено й точно
Життя мене било.
Сиділа самотньо,
Бо вже не любила.
А праведне й грішне
Життя кудись несло,
Різнились щорічно
Усі мої весни.
Ріднились з журбою,
Гриміли громами,
Забрали з собою
І тата,і маму.
А весни летіли,
Кружляючи світом,
І хоч не хотіли –
Пірнули у літо.
Вже сонце розкосе
Тумани колише.
Вже срібло – у косах.
Вже золото – в листі.
***
Була людина – і нема.
Засохли квіти.
Уже – ні літо, ні зима,
Лиш зорі світять.
Ані суєт, ані гроша –
Там спокій вічний.
Літає Всесвітом душа
Крізь пил космічний.
***
Три дороги, три краплі дощу,
Сім вітрів і одне перехрестя.
Може я тебе навіть прощу…
А нічого тепер не воскресне.
БАБИНЕ ЛІТО
Я вчора чула щось про літо БАБИ,
Або вірніше – літо всіх БАБІВ.
Давно замовкли солов’ї і жаби,
І десь не видко диких голубів.
Змарніле сонце несміливо світить.
Отак і ходиш з піднятим лицем.
Як жаль зривати півживими квіти,
Прибиті легким раннім морозцем.
СЕСТРІ
Найрідніша душа –
Моя старша сестра.
Та душа, що бажала
Мені лишень добра.
Рятувала мене
Від обмов і образ,
Толкувала життя
Без рожевих прикрас.
І, про себе забувши,
Плекала мій цвіт.
Моя пам’ять, і горе,
І совість, і світ.