MENU

СТАРОСТА Петро Іванович

     

Народився 11 жовтня 1948 року. Мешкає в містечку Віньківці.  Член Конгресу літераторів України, голова районної  літературної спілки “Огневежа”.
 Друкувався в періодиці, журналах “Склянка Часу”, “Дніпро”, “Українець”, антологіях, альманахах, колективних збірниках. 
 Автор  поетичних збірок “Яблунева заметіль” , “Місячна підкова”, “Сопілка Велеса”, “Малюнки словом”.

 

РОЗДУМИ

Щедро посіяне людом зерно
Гідності, правди, свободи,
Знайде початок в двобої зі злом –
Виростуть сходи.

Марність в складному житті між дилем
Стримує власну свідомість.
Стане тоді особистість нулем –
Згине духовність.

Впасти готов за вітчизну борець
Колосом стятим на ниві.
Збудить немало гарячих сердець –
Щезнуть зрадливі.

Встануть звитяжці і згинуть раби,
Люди воскреснуть із праху,
Знищать останки старої ганьби –
Спинять від краху.

Поки провісники зникли у нас
І шаленіє розруха.
Ми підберемо утрачений шанс –
Міцністю духу.

Зробимо спільно країну добра,
В світі прославимо стяги.
Єдністю змиряться брат і сестра –
Будуть звитяги!

ВИДІННЯ

Наснилась вкотре рідна хата –
Чітке видіння, мов не в сні:
Дідух дарує сяйво злата, 
Усівся Місяць на вікні.

Пахучим килимом солома
Долівку вкрила земляну.
Запахло теплим літом вдома,
Медами вітерець війнув.

…Хатина відпливла зненацька
Ковчегом ветхим у туман.
Лише зостався Шлях Чумацький
В тривожнім сні нічних оман.

Забилось серце безнадійно:
Жадав, щоб сон тривав іще.
Як жаль, розтануло видіння,
А залишився втрати щем.

 

ПАМ’ЯТІ СУТЬ

Часто дорога додому далека
Через брак часу, безвілля бажань.
Прагну додому у спокій і клекіт, 
Навіть спішу в протиборстві вагань.

Кличе у снах неспокійних дорога
В нині запущену вщент дивовиж.
Пустка дзвінка – показна засторога,
Як не шукати уявний престиж.

Там, у безмовності, тато і мама,
Лихом обламана предківська віть.
Болем гаряча сльоза, як нестяма,
За переповнені втрати століть.

Будуть в житті потрясіння і горе:
В мить цю вітчизна єдиний причал,
Де, мов бальзамом, загоїться скоро
Біль і розпука в джерелах начал.

Ні! Не забути дорогу додому,
Де починалась закручена путь.
Рвусь поклонитись навік дорогому:
В пам’яті справжній і є, певно, суть.

 

ОСІННЯ ГОДИНА

На землю котить небо мокре,
Спішать калюжі у ставок,
Перетворився луг на море,
В опалім листі – стрій хмарок.

В моїй німій душі тривожній,
Що впала вниз, до самих ніг,
Пульсують краплі подорожні
І вітер свище, як батіг.

Все сплуталось в краю осіннім
І там, де темна вишня даль,
Пропахлі літом  хмари сірі
Дощів ладнають довгу шаль…


Капризна восени година,
Коли втікає світлий день,
І тепла ніжна павутина
Бринить, що вже мороз гряде!

 

comments powered by HyperComments

uCoz